У ЄС схеми зобов'язань забезпечують понад третину економії енергії. В Україні цей інструмент поки не запрацював
Схеми зобов'язань з енергоефективності, ринковий механізм, що зобов'язує енергетичні компанії допомагати своїм клієнтам економити енергію, забезпечили понад третину всієї економії енергії в ЄС за 2014-2020 роки. Цьому інструменту присвячене нове дослідження «Схеми зобов'язань з енергоефективності в ЄС: дизайн політики та кращі практики», підготовлене Офісом зеленого переходу. В Україні законодавство дозволяє запровадити такий механізм, але наразі він не діє.
Авторка дослідження, експертка з енергетики та клімату Офісу зеленого переходу при Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України Валентина Гуч, пояснює суть інструменту просто.
«Якщо простими словами, схема зобов’язань — це коли уряд зобов’язує енергетичні компанії впроваджувати заходи з енергоефективності для своїх клієнтів. Звучить як дисонанс: той, хто продає енергію, має допомагати її економити. Але цей інструмент уже показав свою ефективність у 13 країнах ЄС. Для політики енергоефективності це наступний логічний крок. Можливо, не цього року, а наступного, але це наше майбутнє, і воно вже близько», — каже вона.
Логіка цього підходу полягає в тому, що постачальники енергії мають прямий контакт із кінцевими споживачами і знають їхнє реальне споживання. Це дає їм спроможність ефективніше виявляти потенціал економії, ніж це могла б зробити сама держава.
Закон України «Про енергетичну ефективність» дозволяє запровадити такий механізм, якщо є ризик невиконання цілі з сукупної економії енергії. Поки що ця ціль виконується повільно. Фонд енергоефективності, який досі залишався основним державним інструментом, за час своєї роботи забезпечив менше одного відсотка запланованого обсягу економії до 2030 року.
У межах дослідження команда проаналізувала досвід чотирьох країн ЄС, кожна з яких обрала свою модель.
Найдовшу історію має французька система сертифікатів економії енергії, запущена ще у 2006 році. За майже двадцять років існування ринок CEE щороку залучає понад 4 мільярди євро приватних інвестицій і вважається одним із найзріліших у Європі.
Схожий ринок торгівлі білими сертифікатами розвинула Італія, де активну роль відіграють енергосервісні компанії, а основний фокус припадає на промисловий сектор.
Інакше склалася ситуація в Польщі, яку дослідження наводить радше як приклад того, чого варто уникати. Місцевий механізм передбачає так званий заміщувальний платіж, який дозволяє енергетичним компаніям просто доплачувати до спеціального фонду замість реального впровадження заходів з економії. Це знижує стимул до реальних результатів і створює залежність ринку від одного фонду-монополіста.
Найбільше від трьох попередніх прикладів відрізняється британська модель. Тамтешня схема ECO зосереджена не на ринковій торгівлі сертифікатами, а на прямій підтримці енергетично вразливих домогосподарств, яким енергетичні компанії безпосередньо фінансують утеплення або заміну опалювального обладнання.
Дослідження також окреслює, з чого варто почати розбудову такого інструменту в Україні. Перший крок передбачає визначення зобов'язаних сторін, тобто компаній, на яких лягатиме обов'язок економити енергію. Паралельно потрібно вирішити, як рахуватиметься економія і хто адмініструватиме систему. Без цього зобов'язання так і залишаться деклараціями.
Повний текст дослідження «Схеми зобов'язань з енергоефективності в ЄС: дизайн політики та кращі практики» доступний на сайті Офісу зеленого переходу.
Презентація Валентини Гуч
Опубліковано